Апостол Петро згадує праведного Лота як «змученого поводженням розпусних людей», який «день-у-день мучив свою праведну душу, бача¬чи й чуючи вчинки безбожні» (2 Пет. 2:7). Справді, не позаздриш становищу, в якому опинився цей чоловік. Будучи праведником, дуже важко кожен день спостерігати гріх та розпусту, що оточують тебе. А втім, чи не він сам вибрав Содом місцем свого проживання? Чи не добровільно помістив себе у це розпусне місто? Мені здається, що в Лота була ще одна додаткова мука, яка завдавала сердечного болю не менше, аніж содомський гріх. Він мучився, роздираючись між принадою «наводненої околиці Йорданської», яка була «як Господній садок», та служінням Богові.
...Є у грецькій міфології легендарна істота: кентавр — напівлюдина-напівкінь. Ця химера поєднує у собі риси двох істот, що в принципі неприродно. Чимось Лот нагадує отого кентавра, намагаючись поєднати в собі істинну духовність з прибутковим становищем громадянина Содому. Коли ангели прийшли в це місто, Лот «сидів у брамі содомській», що свідчило про те, що він був одним із почесних людей тієї околиці. Він досягнув досить високого становища, однак коли відмовився від участі в злих вчинках спів¬громадян, мало не загинув від рук тих, з ким кілька годин тому «сидів у брамі». О, як мучив Лота отой стан кентавра, коли хочеться мати прибуток, добре жити, бути при владі — і залишитися праведним. Він вже ніби досягнув певної висоти, але добре розумів, що це, ой, як ненадійно, бо ж для того, щоб втриматися там, потрібно бути таким як всі. Але з другого боку, страх Божий тримає його на віддалі від гріха. І розривається Лот, і «мучиться у праведній душі»...
Часто ми кажемо, що нам важко живеться у цьому гріховному світі. А може ця «важкість» через те, що в нас ніяк не виходить поєднати принади світу з біблійними принципами? Той, хто не має страху Божого, не буде мучитися, він швидко піде на компроміс зі світом, з власною совістю і навіть Словом Божим це підтвердить. А от ті, в чиїх душах ще є паростки справжньої духовно¬сті, так незатишно почувають себе на содомських протягах. І врешті-решт втрачають і перше, і друге, як це сталося з Лотом. Він спас лише свою душу, залишивши в Содомі і добро, і повагу, і найкращі роки життя. Як головня з вогню.
Христос сказав, що «блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть». Велика нагорода чекає на таких людей. Але важко назвати блаженними «християнських кен¬тав¬рів» і їхні муки. Ці муки не принесуть нагороди ні у вічності, ні на землі. Марні страждання заради марної мети...
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 4777 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
уже одно то, что вы вместе с паночками и синюками отталкивает меня от чтения вашей прозы. Извините! Комментарий автора: Вже те, що Ви (я пишу це з великої літери, на відміну від Вашого стилю) ховаєтеся за "зірочками", відштовхує мене від того, щоб відповідати Вам.
*****
2008-07-30 12:19:08
Вы-удивительная личность! С Богом -на "ты", с собой - на "Вы".
Главное, что есть повод! Прямо как у тех, с кем поведёшся.
Бросайте, Юрий, паночек и синяков, а то в нужный момент пожнёте судьбу Каплуна.
Юстаф
2008-08-01 13:21:18
"Ці муки не принесуть нагороди ні у вічності, ні на землі. Марні страждання заради марної мети..."
Отобрали у Каплуна журнал, у Фалия - церковь, в Новой Каховке - дом молитвы.
Почему же Вы, уважаемый не скажете Вашим вождям: "Ты тот человек!"
Гораздо проще кормиться с их руки и писать бездуховную прозу?
Мужество и слезы - Антон Это произошло - полтора года назад, зимой.Вся наша жизнь - испытания, и нужно их преодолеть не совратясь на посулы мертвой материи. Жива материя тогда, когда Сердце человека горит Ярким пламенем - и оживляет все материальные формы тогда. Тогда и говорят, что жив человек, через дела свои, через формы, с которыми имел дело. Он просто вложил в формы Свое Сердце, и огонь Сердца горит в этих оживленных вещах и делах его. У кого нет Сердца, или слабо горит, то и дела таковы. С Душою это связано, или ее отсутствием. И я получил этот опыт, и знаю, что значит - не иметь Души в себе. Это полное потеря Себя, это смутная память о том, что имел богатство, но утратил его. Это состояние сознания безсмысленности существования, и почти потеря памяти, словно кто то вычеркнул из жизни, и оставил доживать в этой скорлупе, в которой уж не вознестись в поднебесье.
Поэзия : Ответ - Alex S Написать это стихотворение меня побудила статья ''Потерянная драхма'', времена могут менятся, но любовь Иисуса остается тем же фундаментом настоящей церкви. А такие есть!
